Опис
Воскресенська (шпитальна) церква Свято-Вознесенського Флорівського монастиря є однією з найвидатніших пам’яток зрілого класицизму (ампіру) в Києві.
- Дата спорудження: 1824 рік. Вона постала на місці дерев’яного храму Воскресіння Христового, який згорів під час нищівної пожежі на Подолі 1811 року.
- Архітектор: Автор проєкту — перший головний архітектор Києва Андрій Меленський.
Архітектурні особливості
Храм має унікальне просторово-композиційне рішення, обумовлене рельєфом: він розташований у західній частині монастирської садиби, безпосередньо біля підніжжя крутого схилу Замкової гори (Флорівської гірки).
- Об’ємно-просторова структура: Центральна частина храму вирішена у формі класичної ротонди — циліндричного об’єму, перекритого напівсферичним куполом із витонченою маківкою.
- Композиція: До круглої центральної зали з півночі та півдня симетрично прилягають прямокутні крила, де первісно розміщувалися шпитальні келії (тому церква офіційно вважалася лікарняною).
- Оформлення фасадів: Ротонда оточена стрункою колонадою. З боку головного фасаду будівля піднята на високий рустований цокольний поверх, що компенсує перепад висот і додає камерній споруді монументальності.
Історична доля
- У 1834 році біля стін Воскресенської церкви поховали відому подвижницю обителі — інокиню Єлену (в миру княгиню Катерину Бахтєєву), її могила тривалий час була місцем паломництва.
- За радянських часів, після закриття монастиря, споруду використовували не за призначенням. Починаючи з 1960-х років у її стінах розміщувалися майстерні об’єднання «Укрреставрація».
- У 1971–1973 роках було проведено ретельну наукову реставрацію будівлі, яка повернула їй автентичний вигляд.
- У 1993–1994 роках храм знову передали відродженій чернечій обителі, й сьогодні він є чинною церквою монастирського комплексу.
Серія футболок Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ» присвячена культурній спадщині одного із найбільших історико-архітектурних резерватів країни.
Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ» (ДІАЗ «Стародавній Київ») — це один із ключових інститутів охорони культурної спадщини столиці, що охоплює серце історичного центру міста.
Заповідник був заснований у 1987 році з метою збереження, дослідження та реставрації унікального містобудівного та археологічного ландшафту Києва.
Територія та масштаби
Заповідник має статус комплексної пам’ятки містобудування. Його загальна площа становить 175 гектарів і територіально об’єднує:
- Старий Поділ (разом із Контрактовою площею, Гончарами-Кожум’яками та прилеглими історичними вулицями).
- Північно-східний виступ Старокиївської гори (частина Верхнього міста).
Загалом у межах заповідника розташовано близько 400 об’єктів культурної спадщини, серед яких пам’ятки архітектури, історії, археології та монументального мистецтва національного й місцевого значення.
Найвідоміші пам’ятки у складі заповідника
Оскільки заповідна зона охоплює найстаріші житлові та сакральні вузли міста, до її реєстру входять знакові київські ансамблі:
- Сакральна архітектура: Комплекс Михайлівського Золотоверхого монастиря, Флорівський (Вознесенський) та Братський монастирі, унікальні подільські храми — Іллінська, Покровська, Притисько-Микільська церкви, церква Миколи Набережного та відновлена церква Богородиці Пирогощої.
- Цивільна та громадська забудова: Старий та Новий Контрактові будинки, комплекс Гостинного двору, будівля Бурси, стара Поштова станція на Поштовій площі.
- Знакові монументи: Пам’ятник князю Володимиру на Володимирській гірці, Колона Магдебурзького права, фонтан «Самсон».
Музейна діяльність
Окрім нагляду за нерухомими об’єктами, ДІАЗ «Стародавній Київ» завідує двома відомими музеями:
- Музей історії Михайлівського Золотоверхого монастиря (розташований у дзвіниці та прилеглій будівлі монастиря).
- Музей «Кам’яниця київського війта» (історичний будинок Биковських початку XVIII століття на Костянтинівській).
Сьогодні заповідник залишається головним пам’яткоохоронним та науково-дослідним щитом для історичного Подолу та прилеглих літописних гір.
